Крoпивницький — нe нaдтo вeликe містo. Прoтe в ньoму пaрaлeльнo існують сoтні тисяч життів, впoдoбaнь, зaxoплeнь тa стeрeoтипів. Вoднoчaс більшість із нaс нaвіть нe здoгaдується прo існування деяких спільнот, компаній чи клубів. Саме про одну із таких компаній, представників якої знають далеко за межами міста і в якої захоплення вже давно стало життям, розповість Точка доступу.

Героями матеріалу стали місцеві байкери — одна з компаній мотолюбителів, оскільки, як виявилося, у Кропиницькому їх кілька.

Існують стереотипи щодо життя цих людей, закоханих у мотоцикли, швидкість та дорогу. Однак, поспілкувавшись із ними, можна зрозуміти, що більшість — звичайні люди, які не зраджують своєму захопленню. Вони відкриті, вільні та вірні своїй мрії.

Зокрема, привідкрити певні моменти життя, свої історії та плани на майбутнє люб'язно погодилися представники байкерської компанії, яка одна із перших відроджувала цей рух у Кропивницькому. Як вони самі себе жартома назвали "Хом'як та компанія".

Як усе починалося

Саме Олександр, якого всі знають не інакше як за кличкою "Хом'як", із 2011 року почав відроджувати рух мотолюбителів, організувавши компанію однодумців. За його словами, їхні батьки наприкінці 90-х  теж мали подібне товариство. Потім цей рух трішки "затих".

З 2011 року ми почали створювати цей рух у місті, до сьогодні він існує.  Однак зараз зустрічаємося рідко. В основному окремі компанії їздять на мотозльоти. Наша точка збору в місті – магазин «Копілка». Раніше збиралися кожну суботу. Тоді нас було близько 30-40 мотоциклів, — розповідає "Хом'як". —  Каталися колонами по місту та області, когось відвідували, до когось в гості їздили. Проте зараз такого вже немає, все трішки притихло. Багато людей роз’їхалися, хтось продав мотоцикли, хтось пішов у сімейне життя. 

На сьогодні в Кропивницькому немає ні клубу, ні спільноти, а просто компанії. Раніше було кілька клубів у місті, але всі вони розпалися, оскільки, як зазначають хлопці, кожен зі своїми інтересами, цілями, баченнями даного руху.  Зараз це просто компанія, яка зустрічається на постійному місці й разом катаються.  

В свою чергу Ілля  ("Аліас") , який нещодавно приєднався до компанії, зазначає, що моторух у нашому місті дійсно останнім часом послабшав, проте припускає, що, можливо, просто вийшов на новий, інший рівень.

Раніше в нас була своя компанія, та й мотоциклістів було тоді більше.  Але сьогодні місто вийшло на новий рівень, коли одні цікавляться зльотами, інші — просто катаються. В Києві, наприклад, все більш організовано. Там є клуби за  різними напрямками. В нас це тільки починає розвиватися, — говорить "Аліас". — Таких компаній у місті є багато. Є група спортсменів «спортоводів», які не катаються разом з усіма. В них більш потужні мотоцикли й за ними не встигаєш. Техніка водіння теж краща. Багато тих, хто не так давно прийшов до моторуху. Вони ще не знають основних правил, дехто навіть того, як правильно в колоні їхати. Відтак часто можуть бути непорозуміння, або навіть аварії. Тому намагаються хлопці кататися із мотоводіями свого рівня.

Звичайні люди — реальні життя

Більшість мотолюбителів ніхто й не впізнає в повсякденному житті. Вони працюють і відпочивають, закохуються, одружуються, будують успішну кар'єру, займаються спортом та пропагують здоровий спосіб життя.

Серед нас є таксист,  мотомеханік, фотограф і поціновувавч ретротехніки, є й працівники поліції та люди зі спецназу, держслужб.  Щодо стереотипів про брутальність, п'янство та якийсь "не такий" спосіб життя – вони насправді і є лише стереотипами. Я, наприклад, взагалі не п’ю та не палю. Звичайно, є такі, в яких мета – приїхати на зліт, напитися, нічого не побачити, прийти до тями в останній день і поїхати додому. Але ж такі зустрічаються скрізь, не лише в байкерів. У кожного свої пріоритети й погляди на відпочинок у цьому житті, — розповідає "Хом'як".

Однак, є й історії, коли мотолюбителі перетворили своє захоплення в улюблену роботу. Саме так і вчинив Олексій. Чоловік раніше працював на одному з місцевих заводів. Однак не міг уявляти свого життя без мотоциклів та проведення часу в гаражі, доводячи до ідеалу найменші деталі в техніці своїй та своїх друзів. Сьогодні він професійно займається ремонтом та обслуговуванням мототехніки.

Це моє покликання. Як говорив Генрі Форд, найкраща робота – високооплачуване хобі. Я цього прагнув років 10, — зазначає Олексій. —  Я вже зрозумів, що просто розриваюся, не встигаю і на основній роботі, і в гаражі. Тоді зробив вибір, ризикнув і спробував. І моя робота сьогодні користується попитом, адже мотоцикли є, вони їздять і мають властивість час від часу ламатися, як і будь-яка інша «залізяка». Після того, як пішов із заводу і зайнявся улюбленою справою, з’явилося більше вільного часу. І я отримую від цього задоволення.

Дружина Світлана абсолютно підтримала чоловіка у його виборі. За її словами, так навіть краще, адже тепер у нього з'явилося більше часу на родину. Вона поділяє його вподобання. Вони разом катаються, разом відвідують мотозльоти, а паралельно виховують доньку та дотримуються здорового способу життя.

Мотоцикли для нас — внутрішня свобода. Потрібно насолоджуватися життям. Мені це подобається, я цим живу, отримую задоволення.  І не важливо, чим ти займаєшся в реальному житті й скільки тобі років. Там ти один, а тут — інший. Головне — чути себе,- наголошує Світлана.

Проте все ж є й такі, хто розпрощався з мотоциклами після створення родини, або ж покинули захоплення через роботу та брак часу.

Як зауважила Тетяна, супутниця "Хом'яка",  стається по-різному, але все залежить і як від самої  людини, так і від "другої половинки".

Мені це також цікаво, тому проблем не виникає. Я підтримую будь-яку ідею кудись поїхати, відвідати зльоти чи просто покататися, — розповідає дівчина. — Є ті, хто катається із дружинами, а є такі, в кого дружини проти мотоциклів. В декого навіть до скандалів та розлучень доходить.

Також у Кропивницькому  є і мотолюбительки, які самі кермують, проте їх одиниці.  За словами Хом'яка, таких він знає лише трьох. Але наразі одна вже переїхала в Київ, і служить у поліції.

Перспективи, плани та мрії

"Хом'як і компанія" не збираються зупинятися чи лишати на такому рівні, як є, рух мотолюбителів в обласному центрі. Вони продовжують і зараз постійно організовувати катання по місту, беруть участь у різних злетах та навіть міських заходах.

Організацією таких зустрічей раніше завжди займався я, та й на сьогоні в основному теж організовую я — говорить "Хом'як". —  Є певні заходи, які ми іноді робимо. Наразі я беру участь в організації «Street Drag Racing», який відбудеться в Кропивницькому 26 серпня. Це перегони, в яких братимуть участь і автівки, й мотоцикли. Також до Дня міста, 15 вересня, на площі Богдана Хмельницього відбудеться «Автомотошоу тюнингу та звуку». А потім буде автомотопробіг по місту. Також ми відкриватимемо святковий концерт на центральній площі, а фініш буде в аеропорту. Загалом це проводиться щороку. Лише позаминулого роу не було пробігу через події в країні.

Також мотолюбителі наголошують, найголовнішим правилом байкера є те, що він антиполітичний. Ніхто з них ні в якому разі не може бути пов’язаний із політикою.

У мріях все ж провести фестиваль і в нашому місті, оскільки такого жодного разу не було. Та й за словами байкерів, місця навіть поки немає такого, де б можна було провести захід таких масштабів.

Кожен зліт запам’ятовується, але кожен по-своєму. Ось останній був у Черкасах — «Дорога на Січ». Основною ціллю таких поїздок для нас є отримання насолоди від атмосфери, компанії, концертно-розважальної програми, придбати сувеніри, побути без інтернету кілька днів, спокійно серед своїх. Зльоти у нашому місті  я не раз організовував. Але фестивалів, на жаль, не було. Ці два заходи в першу чергу відрізняються масштабами.  До фестивалю залучається близько 5 тисяч учасників, до зльоту — кілька сотень. В Кропивницькому головною проблемою є відсутність місця проведення. У нас є одна база на Миколаївці «Гірняк», я з ними неодноразово вів перемовини, і навіть зльоти ми там проводили, влаштовували гарний відпочинок, — коментує "Хом'як".

Крім того, він зазначає, що все ж  планує організувати представників місцевого моторуху в клуб.  Наразі "Хом'як" зайнявся автоклубом «12 регіон».Він виступає одним із його організаторів. Одним із заходів, на якому автоклуб заявить про себе й своє повернення, — буде «Drag Racing».

Головне, щоб люди до цього ставилися із розумінням. Купити мотоцикл і сказати «я байкер» може кожен. А от знати, що це таке, як вести себе в компанії і які цілі собі ставити – кожен повинен визначитися сам, — зазначає "Хом'як". —  Створення клубу має бути на рівні роботи. Повинна бути відповідальність, обов’язки та цілі. Багато хто цього не розуміє, і це дуже погано. Зазвичай учасники не хочуть ні за що братися, аби їм все падало з неба, але ж так не буває.

Проте "Аліас" зазначає, що зараз у місті існують різні види мототехніки, різна підготовка мотоциклістів та різні погляди. Тому, можливо, всіх і не вийде об'єднати.

Я не думаю, що все це об’єднається, оскільки різні класи мотоциклів, різні рівні кермування. Дехто вже переріс один рівень, а дехто тільки починає. Особисто я мотозлети не відвідував поки що. Мені більше цікаві гонки, кубки. Там можна подивитися, повчитися. До речі, хлопці з Кропивницького також виступають на різних гонках і зачасту здобувають перші місця.

Крім вподобань, він зазначає і про основні правила, які вже звичні і зрозумілі у певних компаніях.

Серед найголовніших правил, наприклад, швидкісний режим, швидкісний потік. Якщо це в місті, то варто дотримуватися швидкості близько 60 км/год. Перевищувати можна не більше 20 км/год, оскільки не зможеш тоді навіть зорієнтуватися вчасно. Є ще купа таких нюансів та дрібниць, які приходять із досвідом. Коли катаєшся з друзями, знаєш, чого від них очікувати. Ніхто не вилетить, не «підріже». Тобто в компанії вже думаєш не тільки про себе, а й двох-трьох людей попереду.

Байк = життя

Всі, хто розповідав про своє захоплення мотоциклами, дорогою та швидкістю — як один стверджували, що це вже не просто хобі чи задоволення, це вже життя.

Перший раз я сів на мотоцикл приблизно в 14 років. Коли я їду на байку, то взагалі ні про що не думаю, відключаюся від повсякденного життя. Це такий релакс! Стільки разів себе ловив на думці, що під час руху просто відпочиваю.  Мотоцикл – це хвороба. Я не знаю, звідки вона з’являється. В мене це з дитинства. Батькам ще тоді це не подобалося, але ми літали, каталися. До цих пір ти вже шукаєш нові траси, нову швидкість. Кожного разу це зачіпає і ти цим насолоджуєшся. Впав – піднімаєшся, і знову на мотоцикл, знову в рух, — ділиться думками "Аліас".

"Хом'як" в свою чергу зазначає, що  це захоплення  на все життя, і воно або є, або немає. Неважливо, хто ти в повсякденному житті,  скільки тобі років і який ти маєш статус.

В основному – це бажання. Бажання насолоджуватися тим, чим займаєшся.  Я займаюся цим із 2011 року. Я й ще кілька осіб цей рух у місті й починали.  До того в нас була невелика банда «явістів», які просто каталися своєю компанією по районах.

Загалом же більшість стереотипів, які існують в нашому суспільстві щодо байкерів, мало в чому знаходять своє підтвердження, принаймні в компанії, про яку ми розповіли.  Всі вони звичайні люди, які живуть і працюють поруч із нами. Проте їх об'єднує внутрішня свобода, яка дозволяє їм бути собою, займатися улюбленим захопленням, "хворіти" мотоциклами, жити ними та дорогою,  отримувати від цього задоволення та рухатися вперед. 

Автор тексту: Таміла Чорноморець

Фото: Олександр Козловський 

Читайте також:  Закохані у гори: як мандрівники з Кропивницького підкорювали Карпати (ФОТО)